Тривожні своїми вражаючими споминами лютневі дні стискали наші серця невидимими, але до болю відчутними лещатами, обертаючись кривавим коловоротом хронік, подій і втрат, що охопили неньку-Україну два роки тому. І в цьому всьому страшенно важко тільки уявити, як вдавалося переживати, сприймати й усвідомлювати кардинальні зміни в державі тим сивочолим захисникам, котрі виборювали мир Батьківщині у Другій світовій війні пліч-о-пліч із братами-росіянами, ділячи з ними останні крихти хліба, аби вижити…
Ось у такому вирі подій і пам’ятних дат зустрів 19 лютого своє грандіозне 99-річчя наш земляк – підполковник у відставці, володар 11 бойових нагород та Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст., який отримав уже в незалежній Україні, Федір Харлампійович Моргуненко. І в той момент, коли із самого ранку в ефірі Новодністровського радіо звучали поздоровлення імениннику від усієї громади, він наспівував своїй любій половинці, жінці усього свого довгого, на щастя, життя – Любові Марківні незвичайні й, водночас, промовисті рядки з відомої пісні: «И разлучит нас только сырая земля». Диво-дивне, вони ж разом у парі з 1944 року! Офіційно їхній шлюб був зареєстровано у 1946. Оце, направду, перефразовуючи знамениту клятву: «70 літ – і в горі, і в радості!». Ось воно, благодатне або ще вдячне весілля – поряд у реальному житті!
Увесь день поважний ветеран отримував вітання від знайомих і друзів родини, від Спілки ветеранів на чолі з Василем Івановичем Сплавником, а пообідньої пори до оселі завітала невеличка делегація із поздоровленнями від влади міста, колективів УПСЗН, ТРК «На своїй хвилі», філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», міського музею і Територіального центру в особі посланців «Співочих бабусь». Розхвильовано приймав Федір Харлампійович сердечні слова зворушливої гордості та низькоуклінної вдячності за величний приклад служіння рідній землі і подружньої вірності від заступника міського голови Анатолія Івановича Білоткача, директора музею та давньої подруги родини Галини Олександрівни Разгонюк, спеціалістів УПСЗН Зінаїди Куртиш та Неллі Петряшиної, кореспондента газети і радіо Вадима Ревуцького, фахівця Дністровської ГАЕС Інни Гончар та культпрацівника Терцентру Валентини Федишиної. І хоча слухати поважному імениннику уже давно доводиться за допомогою слухового апарату, ветеран радо упізнав свою землячку по малій Батьківщині, а відтак – і місту енергетиків Людмилу Андріївну Пащенко, а також із приємністю пригадав Валентину Іванівну, котра тривалий час керувала знаменитим свого часу у нашому місті хором ветеранів, у якому співали разом із любою Любушкою. Саме «Співучі бабусі» подарували несподівано приємний і до трепету зворушливий пісенний сюрприз, і не тільки імениннику: у супроводі баяну вони виконали три улюблених пісні подружжя Моргуненків – «Эх, путь дорожка фронтовая», «Случайность» та «Смуглянка». «А помирать нам рановато, есть у нас еще дома дела» – ці рядки Любов Марківна підспівувала із особливими емоціями, щоразу зауважуючи чоловікові вказівним пальцем. А вже із помітним жіночим якимсь кокетством підтримувала уривок іншої пісні: «Пpедставить стpашно мне тепеpь, Что я не ту откpыл бы двеpь, Дpугой бы улицей пpошел, Тебя не встpетил, не нашел».
Тим часом велика прозора сльоза у куточку ока Федора Харлампійовича промовисто відблискувала щирою вдячністю за увагу і пам’ять, вдячністю, величиною у 99 літ! І незважаючи на ці незбагненних дві дев’ятки, іменинник із гордістю розповів, що за їхніми з Любов’ю Марківною плечима були будови Черкейської, Воткінської та Камської гідростанцій, а вже на довгих 40 літ вони стали невід’ємною і яскравою частиною Новодністровської історії, і трудова діяльність найстаршого нині мешканця нашого міста завершилася свого часу на посаді заступника начальника будови із загальних питань.
У міцному потиску рук та щирих обіймах повертались ми до своїх робочих справ зі щирою домовленістю з іменинником відсвяткувати усією громадою його 100-літній ювілей!
Інна ГОНЧАР, фото Вадима РЕВУЦЬКОГО