25 років незалежності пройшло. Було багато різних подій у державі, а наша армія, починаючи з 1991-го року, занепадала. Відмова від ядерної зброї, продаж військової техніки за кордон. Хоч це і пояснювалось тим, що ми не в змозі утримати таку велику армію. Та й більше того – така чисельна армія нам була не потрібна. Україна не збиралась ні з ким воювати, тому і думки про збройні сили були на задньому плані. От якщо декілька років тому спитати будь-якого пересічного Українця: «Чи будуть якісь військові дії на території України?», то всі відповіли б: «Ні, не будуть, звідки їм взятись». Внаслідок вищеописаного військова служба втрачала значимість і повагу в очах народу України. Кожен адекватний хлопець намагався «відкосити», як тоді жартували: «В армію ідуть або бідні, або дурні». Зараз ситуація трохи змінилась, і більшість людей розуміє – нам потрібна сучасна, високотехнологічна і, головне, боєздатна армія.
Розмірковуючи, чому вчить строкова служба, кожен відповідає по-різному: офіцери, які служили за радянських часів, кажуть, що раніше була служба, а зараз – дитячий садочок у берцах. Солдати минулих призовів зізнаються, що дарма час витратили. Деякі зауважують, що на життя по-іншому стали дивитись.
А я хочу розповісти своє враження і уроки ,які я засвоїв. Офіційно служба починається після урочистого складання присяги, в якій написано: «…сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів…». Через те, що я був призваний уже в досить дорослому віці (25 років), виконувати накази командирів (які часто молодші і не завжди розумніші від тебе), звичайно, було важко, але з плином часу до мене прийшло розуміння, що неухильне додержання і виконання наказів командирів є запорукою порядку і дисципліни в підрозділі.
Одного разу я запитав свого друга і досвідченого десантника: «Що найважливіше в підготовці воїна?» Оскільки розмова велася у спортзалі, я очікував почути: сила, швидкість або витривалість. Та я почув: «Найголовніше – психологічна підготовка або сила волі, сила духу». Прочитавши повне нерозуміння в моїх очах, він навів приклад. Підготовка до маршкидка, всі бійці споряджені, нікому не кажуть, скільки кілометрів бігтимуть. Долають близько 10–15 кілометрів, згодом хтось кричить: «Я вже не можу» і падає на землю. Залишати бойового товариша неможна, його або тягнуть на собі товариші, або беруть за ноги і волочать по землі, по каміннях, пеньках, колючках… У результаті той, хто «більше не міг», біжить перший. Коли дісталися у спеку до джерела з прозорою,
чистою, прохолодною водою, звучить команда: «Набрати воду у фляги». Набравши воду, солдати чують команду: «Вилити воду, вода отруєна». Пожувавши трави, для якогось мінімального поповнення води в організмі, долають ще кілометра 2–3, і лише тоді їм дають попити води. Ось так тренують силу волі в елітних  підрозділах. Цікаво відмітити, що у спорті теж «Сила волі, сила духу» відіграє ключову роль, часто однаково сильні спортсмени довго змагаються і виграє той, у кого більша воля до перемоги. Як співалось у популярній спортивно-мотиваційній пісні – «Твоя сила – у твоїй голові».
Виконуючи свої службові обов’язки, нам доводиться тривалий час непорушно стояти на одному місці, не спати, мерзнути, у втомленому стані бути уважним і зосередженим. Усе це розвиває і тренує терпіння, що є складовою «Сили духу». Психолог елітного підрозділу наших силових структур одного разу в інтерв’ю наголосив: «Ми приділяємо увагу, у першу чергу, психологічній підготовці бійців». І це правильно, тому що, як показує практика, у екстримальних і стресових ситуаціях треновані м’язи без тренованої психіки нічого не варті.
Призивають до лав ЗСУ різних людей. Особливо це відчувалося у мій призов «Весна–2016». Тобто хлопці різного віку: від 20 до 27, з різних куточків України, кожен зі своїм світоглядом, навиками, вміннями, схильностями, характером, темпераментом і соціальним статусом. І от з такого різношерсного колективу командирам потрібно ліпити команду або бойовий підрозділ. Це нелегка робота, але, використовуючи різні заохочувальні і обмежуючі заходи, їм це вдається. Наприклад, коли заступаєш в наряд із хлопцями, які з тих чи інших причин тебе дратують, то потрібно виявити терпіння, бо якщо ти зірвешся і вдариш або поб’єш когось із співслужбовців, це буде порушення, передбачене 406 статтею Кримінального кодексу «Нестатутні взаємовідносини», яке тягне за собою: до півроку арешту, до року дисбату або позбавлення волі на строк до 3-х років, залежно від важкості злочину. Усе вищесказане є небажаним для будь-якого солдата. Тому ми всі поводимо себе дуже терпляче і стримано, виконуючи поставлене нам завдання.
Армія вчить тих, хто хоче вчитись, і тих, хто робить висновки. Після служби більшість хлопців стають краще підготовленими до нелегкого, реального, самостійного, зокрема і сімейного життя. Ще до нас приходить розуміння і готовність робити у першу чергу те, що мусиш, і в чомусь себе обмежувати заради благополуччя і добробуту своїх рідних і близьких.
Ця стаття є намаганням об’єктивно оцінити реальність навколо себе і витягнути з неї уроки. Закінчити її хочу словами старшини з моєї бригади «Я не шкодую про те, що служив строчку, але ще раз би не пішов».
Солдат строкової служби Віталій Мазур із м. Сокиряни