Не злічити кількість спроб осягнути, пізнати, описати й повною мірою оволодіти знаннями про дивне, неначе Всесвіт, створіння. Скільки поетів та прозаїків, філософів, звичайних чоловіків і, власне, жінок сипали словами та ламали голову над суттю, логікою, дивовижними внутрішніми ритмами «слабкої» статі. А вона від народження – просто жінка. Неначе зернятко, яке лишень висіявшись, знає, що стане квіткою, так і вона уже від малечку проявляє свою особливість, зокрема, прагнення бути вродливою. Ледь зіп’явшись на ноги, крутиться перед дзеркалом у симпатичному платтячку, ледь навчившись говорити, вимагає одягнути саме рожеву курточку і червону шапочку із блискітками, бо вони красивіші. Не залишають її байдужими колечка, браслетики й інші прикраси, а нігтики і губки їй обов’язково потрібно намалювати, щоб бути гарною, як мама. Вона росте... Відвойовуючи собі місце у соціумі, стверджуючи своє часом таке амбітне «Я», вона підняла голову від колиски та родинного вогнища, убралася у чоловічі штани, вихопила із сильних рук сигарету, оволоділа професією, отримала статус та, врешті, вийшла на політичну арену, щоб керувати світом від свого імені, а не за кулісами, нашіптуючи поради володарям. Вона мліє від виру суперечливих бажань: бути водночас слабкою, впасти під сильне чоловіче крило та — сильною й незламною у своїх прагненнях і переконаннях. Життя вчить її хитрувати, маніпулювати, змушує одягати маски байдужості, зверхності та стервозності. Оволодівши цими інструментами досягнення мети, вона може увійти у смак і вже не полишати їх... У неї за плечима – трагедії непоправних втрат і розчарувань, які вчать її бути сильнішою і цінувати те, чим наділяє доля. Її вміння любити розквітає із народженням кожної дитини і досягає кульмінації в онуках, тому що тоді вона вже знає вартість швидкоплинного часу і вагомість життєвих пріоритетів. Вона може покласти своє існування на вівтар служіння чоловіку, бути його надійним тилом, підтримувати і навіть організовувати «сильну» стать. Разом із тим їй нескладно зробити життя своєї половинки нестерпним. Часом вона ховається у мушлю, відгороджуючи себе від несправедливого світу, переймається емоціями белетристичних книг, серіалів, потопає у соціальних мережах або ж знаходить розраду у рукоділлі. Усе ж не втрачає віри, що хтось омріяний розгледить її, визволить від усамітнення та сповнить прісну реальність яскравими барвами. Давши плоди, і навіть про людське око, зів’явши та, здавалося б, втративши усі пелюстки, не перестає бути жінкою, перегорнувши 7-ий, 8-ий чи 9-ий десяток років. Вона замовляє собі на день народження яскраве намисто, або ж відмовляється від подарованого халата чи домашнього взуття, бо їй не пасує колір чи не подобається візерунок. Так, про Жінку можна говорити нескінченно довго і це – лише спроба, що не претендує на істинність, збагнути незбагненне, навіяна очікуванням улюбленого багатьма свята – Міжнародного жіночого дня. Хоча особисто для мене воно має присмак радянського штампу та зіпсоване жартом: «Мовчи, жінко, твій день – 8 березня!». Дещо дивує його перетворення у обов’язковий до виконання засіб задобрювання і здобуття прихильності — від виховательки та вчительки до інших панянок, наділених владними повноваженнями. І розлітаються ешелони ніжних первоцвітів, тюльпанів та крокусів містом під гаслом: «Треба привітати!». Утім, міркуючи над актуальністю такого святкування в умовах сьогодення, врешті, довелося погодитись із його потрібністю. Наш рівень суспільної культури, свідомості та ментальності, мабуть, ще потребує отакого допінгу — прописаного зобов’язання дарувати жінці квіти і увагу в конкретний день. Чомусь нам обов’язково потрібний привід для того, щоб виявляти любов своїм найріднішим жінкам — донечкам і сестричками, мамам і бабусям, подругам, які, без сумніву, заслуговують на хороше ставлення. Та й дата 8 березня уже укорінилася — її знають усі: від вихованців садочків до поважних джентельменів (навіщо ускладнювати собі життя, пам’ятаючи День матері, річницю першої зустрічі чи весілля?..) Уявіть, якби нашим студентам не давали конкретних термінів написання курсових та дипломних. Мабуть, наукова творчість і застрягала б у постійних «завтра»... То, може, 8 березня потрібне як екзамен чи атестація на придатність і вміння робити жінкам і дівчатам приємно? А від 9 березня вже із полегкістю сприймати усі блага, що дають світу жінки, як належне і повсякденне. Як би не було, насправді, дорогі жінки, любіть себе кожного дня, бо ви цього варті! Не вимірюйте свою вроду, заклопотано вдивляючись у дзеркала та рахуючи зайві сантиметри, кілограми чи зморшки, прискіпуючись до недосконалого гардеробу. Мірилом вашої істинної привабливості є захоплені погляди, яких ви, можливо, не помічаєте, і дарма, що вони не часто перетворюються у компліменти. У вирі проблемної буденщини не відмовляйте собі у приємностях — маленькі дрібнички наповнять вас енергією та позитивом, ви будете випромінювати щастя для своїх рідних і близьких, ділитися посмішками і гарним настроєм із оточенням. Бо ж із порожнього глечика не наллєш... Нехай же весна квітує у ваших серцях, а у душах панує гармонія! Шановні чоловіки! Даруйте жінкам свою увагу та захоплення, не шкодуйте ніжності, обіймів, а в хвилини незадоволення пам’ятайте, що жінка — відображення любові чоловіка.

Анастасія ЖАЛЮК