Світом душевних доторкань назвав хтось із мудрих одного із головних скульпторів душі народу – школу. І що б не відбувалося навколо, у якому б вирі не закручувало суспільство, невпинно змушуючи поринати у перипетії історично-політичних викрутасів та перегонів, альма-матер для кожного з нас зостається неймовірно щемким острівцем хвилюючих спогадів та незримих дотиків дитинства…
А коли вона, школа, стає на довгих 27 літ змістом твого життя, тісно переплітаючись, немов у надзвичайно складному організмі, із долями десятків сотень таких різних і часто непередбачуваних за вдачею учнів, давно знайомих і ще зовсім недосвідчених щойно прибулих колег і чималою громадою насторожених і чутливих, байдужих і легко збудливих, та і просто батьків, – отоді, заплющивши очі, безпомилково у тисячний раз пригадуєш, цитуєш, зазначаєш і впізнаєш.
Тому і не приховував своєї по-особливому щирої і навіть щасливої усмішки чи не найшанованіший гість ювілейних першовересневих урочистостей у найстаршій школі міста Анатолій Васильович ШАМБРА, адже, плекаючи її з самого народження, немов рідне дитя, тепер майже у парі святкує і власний досить поважний життєвий ювілей, який розсипав зорями на його небосхилі рясних 85 літ!
А тоді, 10 серпня 1974 р., коли і назви тодішньому населеному пункту над Дністром ще не було, молодого, ось-ось уже сорокалітнього географа терміново викликали до Чернівецького обласного відділу народної освіти, де він пройшов співбесіду в партійних органах. А вже 12 серпня в області був виданий наказ про призначення його директором середньої школи Дністровського комплексного гідровузла – саме такою була її перша назва.
Директорська робота, яка розпочалася для Анатолія Васильовича у 27 років ще 1961 року і продовжувалася 35 років до 2001-го, причому 27 років – на посаді директора Новодністровської школи № 1, позначилася на всьому: на свідомості, мисленні й навіть виваженій та впевненій ході, за котрою його впізнаєш ще далеко до зустрічі. 47 років стажу не просто вписані рів¬ненькими рядочками до трудової книжки, а густо вимережили його душу, із щирістю якої на фінальних сторінках своєї історичної сповіді крізь серце він каже: «Я щиро вдячний рідному колективу, на який можна було покластися, бо він не схибив жодного разу. Ми жили однією дружною родиною! Хочеться вірити в колектив вчителів і батьків ЗОШ ІІ-ІІІ ст., що вони продовжать добрі традиції першопрохідців педагогічної ниви старшого покоління!»
Тож нехай яскраве мерехтіння ювілейних вогнів додасть душі приємних кольорів, а дзвінкоголосі соло все нових і нових першовересневих миттєвостей озиваються добром, радістю та усміхненою долею для освітянина, Почесного жителя міста, – Анатолія Васильовича ШАМБРИ!
Із найщирішими побажаннями доброї долі – Інна ГОНЧАР, випускниця 1985 року