Дивокрай

 

Думка пливе понад хмари,

дИвом торкаючись хвилі,

Віру, омріяну в силі,

Осінь збирає до пари.

Крильцем торкнувшись долоні,

Радісно птаха співає,

АЙстрам надію вертає

І затиха на півтоні.

 

День заквітчався в обнову,

кИнувши сонцю зірниці,

Вітер гайнув до криниці,

Очі заплющивши знову.

Квіти, умиті росою,

Райдугу кличуть з дощами.

АЙстри навкруг – кольорами

І розкошують красою.

 

Доле вкраїнськая, доле,

вИйди на щастя дорогу,

Встелену ним од порогу,

Осене, викоси поле!

Краю, очисть свої ниви,

Рідні стежки і простори,

АЙстрове виший нам море

І обійми незрадливо!

14.08.2020

 

 

***

 

Вдихну повітря ранків молодих —

Моя земля обіймами вітає.

А дух війни і досі ще не стих,

Вона і досі кращих забирає...

 

Рясні дощі напоюють траву,

Квітують маки трепетно у житі.

Нестримно повінь зносить наяву,

Ковтає все розгнівано у миті.

 

Духмяно липи бджолами гудуть,

Квітує літо, щедрячись на ласки.

Все той же біль, лиш інша його суть,

Бо ми все те ж ховаємо за маски...

27.06.2020

 

***

 

Я не вмію – на барикади

І вести уперед не вмію,

Не вдаюся нічим до бравади

І змагатися не волію.

 

Довіряю рядочкам слово,

А у ньому – достоту душу,

Відчуваю, вражаюсь знову

І писати натхненно мушу.

 

Так гортаю неквапом долю,

Ну а часом таки бурхливо,

Вірю щиро у Божу волю,

В українську зорю щасливу.

 

Подарую укотре крила,

Пригорну чорно-білі миті –

І хай буде у слові сила,

У його поетичній свиті!

19.08.2020

 

***

 

Моя земля озвалася красою,

Духмяно-п’янко мружиться трава –

Вже досхочу напившись, мов водою,

Іду босоніж стежкою в дива.

 

Іду туди, де мріялось дитяче,

Щоб осягнути велич і красу,

Щоби роса, яка в світанках плаче,

Явила усміх в сонячну ясу.

 

Вітають чистим подихом джерела,

Ліси і луки кличуть в таїну,

А моя пісня вже рядочки стеле

І пише в нотах щиру дивину.

 

Здіймаю руки й тішуся до неба,

Де білі хмари – наче дотик мрій.

Моя земля! Чи більшого ще треба?!

Тут навіть вітер, й той до щему свій!

 

Пройду стежки і знов порозкошую,

Вдихну любов, до річки піду –

І цей пейзаж ще словом замалюю,

Бо вже такого більше не знайду!

 

Інна Гончар