100 днів

Захрипла душа од нестерпного болю,
Молитва стирає і сльози, і гнів.
Ізранку гойдається літо у полі,
Листок шурхотить, наче криком: «100 днів!»

Могили хрестами говорять до неба,
А стіни кричать в самоті уві сні…
Зітхає дощами нажахане небо,
Земля лиш хрипить од безсилля: «100 днів!..»

І плаче дитя од небесного грому,
Здригаються тіні зі склом у вікні,
Руїни і вирви на пам’ять від дому —
Так люто розстріляних наших 100 днів…

І все ж пригортає нас жовтоблакиття,
Рятують молитви і рідні пісні,
І миті прозріння, і сонце у житі!
Пробач, Україно, за наших 100 днів!

3.06.2022
Інна Гончар