Горобиний біль
Пролягла українська дорога
Крізь вогонь, смертоносні сліди.
Йшли сини в невідомість з порогу
І злітали увись назавжди.
Україно моя, Україно,
Боже, змилуйся, Боже святий!
Захисти від страшної руїни,
Від смертельного зла захисти!
Україно моя, Україно,
У молитвах святих оживай
І співай навкруги солов’їно,
І любов’ю дітей зігрівай!
На розхристанім сході – заграви,
Горобина криваво болить,
Плачуть хмари, світанки і трави,
Коли гасне утрачена мить…
Хай калина щасливо рясніє –
Досить болю жалобних мовчань!
Тільки мак у полях червоніє
В мирнім спокої ніжних світань!
© Інна Гончар, муз. Рожко Михайло
Повторю, що ці рядки були написані і стали піснею ще у 2015 році... А ми навіть не уявляли цяточку з того, з яким болем і горем асоціюватимемо на по-новому переживатимемо всі мої слова сьогодні...
Війна змусила дихати і відчувати по-іншому. І я вже не боюся цих своїх відчуттів! Смерть і вічна ганьба російському окупанту, який наважився підняти руку на нашу мирну і незалежну Україну.
Вічна ганьба вам, прокляті загарбники, мерзенні орки і росіяни, а особливо — вам, українці, друзі, однокурсники і навіть рідні, які хоч і волею долі у різні часи опинилися у огидній московіі, але тепер своїм тупим мовчанням , а надто — гидотною і продажною позицією підтримуєте дії того проклятого і навіженого божевільного карлика. Тоді знайте, ви — теж убивці! Не думала, що писатиму таке — але побачила, що моя однокурсниця, з якою приятелювали донедавна, видалила мене з друзів — забула, де народилася, де разом навчалися у славному Кам’янці-Подільському, де рідні могили, де її дух український? Моя двоюрідна сестра у Рязані жодного разу не запитала, чи ми живі. Донька моєї вже покійної подруги звинувачує з мерзенної раші, що це ми розпочали війну і звірства на Донбасі. Моя давня приятелька з Новодністровська, з якою так багато нас пов"язувало у цьому житті, ще жодного словечка не написала..., не запитала... Дасть Бог, і ви КОЖЕН, чуєте, КОЖЕН переживете, ні — страждатимете, як наші Київ, Маріуполь, Ірпінь, Буча, Харків, Гостомель, Житомир, Ворзель, Яворів, як ті села, яких уже не стало! Як та земля українська, що стогне від смертельних жахіть, які ви називаєте фейком та визволенням!!!
Мерзото, за ваше мовчання і зрадницьку згоду — горіти усім у пеклі за наших знищених ні в чому не виннних людей!!!
Я адресую цей біль усім вам, мої продажні і уже колишні друзі, родичі та знайомі, без вас моя Україна ЖИТИМЕ, а от як житимете ви, зрадники своєї рідної землі і поплічники вбивці? Довічна ганьба!!! Геть з моєї пам’яті, геть з моєї землі української, геть з мого життя!!!