
І знову переді мною – чистий лист, який уже давно чекає, коли ж я, нарешті, вихлюпну усе, що вже рясно визріло у багатих спогадах, висловлених і досі ще не сказаних побажаннях, а надто – доземній вдячності за людяність, притаманне їй якесь особливе світло і тепло душі і, звичайно ж, професіоналізм у справі усього її життя… Перше знайомство… Той журналістський спомин повертає у зустріч уже майже двадцятирічної давнини у щойно облаштованому у приміщенні дитячого відділення міської поліклініки, враження від якої яскраво і навіть бережно сховані у моїй професійній скарбничці єства, бо привітна і щиро відкрита усмішка душі молодої білявки одразу щось помітила як на сторінках мого записника, так, на щастя, і в мереживі уже наших спільних життєвих стежин.