Шановний наш славний і поважний земляче, найстарший жителю Новодністровська, дорогий Федоре Харлампійовичу Моргуненко!

За всю історію міста енергетиків та його друкованих органів Ви стали єдиним мешканцем, чий винятковий день народження ми очікували чи не усією громадою! Цей неймовірний життєвий рахунок 10:0 осяяв Вашу днину 19 лютого особливим трепетом і гордістю водночас, адже у Божій милості даровано Вам було цих величних, мудрих, небувалих, непростих, щедрих, рясних і знаменних 100 літ!

Ваш життєвий і бойовий шлях, виняткова працелюбність і мудрість, незбагненна відданість єдиній жінці Вашої долі та родині, щирість та оптимізм, незламна віра у перемогу і любов до рідної землі стали невід’ємним символом нашого міста і найяскравішим прикладом для усіх городян!

Справжнім Божим даром прийшла до Вас Любов, ставши на більш як 70 років у парі дивовижним оберегом і змістом усього щедротно-благодатного життя довжиною у неймовірних 100 літ!

Тож творчий колектив ТР «На своїй хвилі» і вся журналістська родина, яка у різні роки працювала у нашому місті, низькоуклінно вітає Вас, вельмишановний ювіляре, і дякує долі за можливість бути причетними до такої величної події в історії Вашої родини та всього Новодністровська! Многая і благая літа, Вам, дорогий наш ветеране, Федоре Харлампійовичу Моргуненко!

Федір Харлампійович Моргуненко народився 19 лютого 1917 року в селі Розкопанці Богуславського р-ну Київської обл. У його батьків, Харлампія та Марії, було ще двоє синів – Сергій і Дмитро та донька Поліна. Федір був наймолодшим із дітей. Батьків втратив у ранньому дитинстві: у шестимісячному віці пішла з життя ненька, а коли йому виповнилось сім років – не стало й батька… Дитинство осиротілих дітей було дуже важким, безрадісним і злиденним. Але навчило кожного з них виживати за будь-яких обставин: при колективізації на селі, в голод і холод…
•    Федір спромігся закінчити школу, а згодом – Черкаський автодорожній технікум. У 30-х роках переїхав до Маріуполя, пішов працювати на завод «Азовсталь», звідти рушив на строкову службу в армію. Служив у роті розвідки 9-ої гірничо-стрілецької дивізії 136-ого стрілецького полку в місті Батумі. Початок війни в червні 1941 року застав його якраз на строковій службі, з цього часу перервались всі зв’язки з рідними. Уже згодом Федір дізнався: на фронті загинув старший брат Сергій.
Бойовий шлях Федора Харлампійовича був дуже довгим: від червня 1941 до вересня 1945 року. З перших днів війни Федір, у складі діючої армії, захищав Батьківщину від фашистської навали. Дивізія, в якій продовжував служити старшина строкової служби Федір Моргуненко, стояла під м. Туапсе (Росія). Під сильним натиском ворога дивізія відступала, були великі втрати техніки і людей… Влітку 1942 року Федір Моргуненко, заступник командира взводу роти розвідників, за виконання важливого бойового завдання із захоплення «язика» та ліквідації групи німецького штабу, нагороджений першою бойовою відзнакою – медаллю «За бойові заслуги». Під Новоросійськом був важко поранений, далі – тривале лікування в госпіталі під Туапсе.
•    Після госпіталю Федір продовжує воювати у складі 28-ого автомобільного полку Ставки Верховного Головнокомандуючого. Виконують перегонку важких американських автомашин «Студебекерів» від кордону з Іраном (Іранська Джульфа) до Орджонікідзе, Беслана, де здавали машини. Перевозили й інші потрібні для фронту вантажі. Нелегкі були ці військові грузинські дороги: по 60 годин через круті гірські перевали, «серпантини», більше трьох тисяч км в один бік. У цей же період служби йому, бійцю з певним досвідом розвідки, знову доручили важливе завдання, пов’язане з функціями контррозвідки, з яким успішно впорався разом зі своїми підлеглими бійцями. За цю операцію Федір Моргуненко отримує другу бойову відзнаку – орден «Вітчизняна війна».
•    Саме там, на Кавказі, зустрів він своє єдине, справжнє кохання, про яке складають пісні та знімають фільми, – свою майбутню дружину Любушку, чорнооку дівчину-молдаванку – Любоньку Ротару, старшину сусідньої роти водіїв. Вона та її дівчата – однополчанки також на «Студебекерах» перевозили вантажі для фронту однією з Федором військовою дорогою. З того далекого 1943 року й донині вони – разом.
•    А в 1944 році полк був перекинутий на передову, і Федору Моргуненку довелось воювати у складі І Білоруського фронту, війська якого звільняли Мінськ, Брест. Федір – старшина автомобільної роти, брав участь у важких кровопролитних сутичках із ворогом при звільненні Варшави та Польщі в цілому, долаючи сильні угрупування фашистів між Віслою і Одером, прорвавши його потужну оборону протяжністю 500 км на підступах до Берліну.
•    Останні місяці цієї жахливої війни були для Федора Моргуненка особливо пам’ятними: радянські війська стрімко просувались на Захід, звільняючи спалені і зруйновані фашистами населені пункти. Радісну звістку про перемогу зустрів фронтовик за 60 км від Берліну.
•    Але війна для нього та його дружини Любові Марківни не завершилась 9 Травня 1945 року. За наказом військового керівництва СРСР бойовий шлях подружжя Моргуненків продовжився на Далекому Сході: разом пройшли тернистими дорогами Монголії, Маньчжурії, Кореї, Китаю… Там, у бойових сутичках, Федору Моргуненкові знову довелося боротися, зокрема й за своє особисте життя, і Бог захистив його вкотре… Дії радянських військ зупинили військову агресію Японії, яка підписала акт про капітуляцію. Тож лише у вересні 1945 року подружжя Моргуненків реально сприйняли завершення війни та своєї перемоги в ній, дякуючи долі, що залишились живими і неушкодженими. Після завершення війни фронтовики Моргуненки обоє відзначені ще й медалями «За перемогу над Німеччиною» та «За перемогу над Японією».
•    Господь зберіг їх один для одного – у 1946 році Федір Харлампійович і Любов Марківна офіційно взяли шлюб, якому вже більше 70 років! А тоді, після демобілізації, без будь-якого перепочинку, Федір Харлампійович активно долучився до відновлення зруйнованого війною народного господарства.
Післявоєнний трудовий шлях розпочався для нього роботою водієм на заводі «Магнезит» (1946–1949 рр.), що в Челябінській обл. У подальшому доля навічно поєднала його трудову діяльність зі спорудженням ГЕС: 1949–1956 рр. присвячено спорудженню Камської ГЕС у Пермській обл. (Росія); 1956–1964 рр. – Воткінська ГЕС; 1964–1975 рр. – Чиркейська ГЕС (Дагестан).
• Федір Харлампійович пройшов свій трудовий шлях від звичайного робітника, водія, механіка до рівня керівника автотранспортного підприємства на всіх будовах. Для нього було надважливим – бути там, де важче, де ти найбільш потрібний. Сам – принциповий, діловий, сміливий у критиці до керівництва, він, у першу чергу, вимагав дисципліни в роботі. Як досвідчений шофер, Федір Харлампійович добре знав, що водії – це люди крутого норову і свавільні. Тому вивчав характери і звички, слабкі і сильні сторони кожного в колективі, а ще – наполегливо й принципово боровся з «ліваками» і любителями «оковитої». Саме про ці особливості стилю керівника описано в нарисі про нього, як командира автозагону на спорудженні Камської ГЕС у книзі «Прикамье» за 1953 рік.
•    Спокійний, врівноважений, доброзичливий, щирий, дуже комунікабельний і відповідальний – таким його характеризували колеги і підлеглі всюди, де б він не працював. Лише дивувались, як у ньому тільки поєднувались м’яка вдача і вимогливість керівника, у підпорядкуванні якого були сотня працівників та десятки одиниць техніки.
•    У серпні 1975 року, разом із друзями – сім’єю Олександра Микитовича Петренка (в минулому – начальника УБ «Чиркейгесбуду»), родина Моргуненків у повному складі переїхали з Дагестану на Україну, на спорудження Дністровської ГЕС. У структурі Управління будівництвом Дністровського комплексного гідровузла (УБ ДКГВ), яке очолив О. М. Петренко, Федір Харлампійович обіймав посаду заступника начальника будови з загальних питань (кадри, соціально-побутові умови будівельників та їхніх сімей). І на цій посаді його стиль керівництва, доброзичливий характер, людяність і повага до людей, незалежно від їхніх статусів, за короткий час викликали до нього заслужений авторитет у багатотисячному колективі будівельників.
Новодністровський період у житті Федора Харлампійовича був особливим: тут завершився його трудовий шлях тривалістю 45 років: у березні 1977 році ветерана праці провели на заслужений відпочинок. Він із особливим задоволенням і великою любов’ю переключився від турбот державного значення до найдорожчих серцю турбот – виховання маленьких онуків: Романа, Альонки і найменшенького Сашуні, якого діти подарували дідусеві якраз із виходом його на пенсію!
•    Бойовий, трудовий і життєвий шлях Федора Харлампійовича – це приклад боротьби за життя, за мир, це приклад мужності та відданості Батьківщині. Це – зразок життя Людини з великої літери і, головне, приклад любові і вірності своїй єдиній і коханій дружині Любушці, приклад високої моралі і доброти, порядності гарного сім’янина – глави великого родинного сімейства: донечок Олени і Лідії, зятів Володимира і Сергія, внуків Романа, Альонки і Саші, правнуків Володі, Артура і Миколки.
•    Федір Харлампійович разом зі своєю Любов’ю Марківною, яка більше 30 років очолювала організацію фронтовиків-ветеранів Новодністровська, чимало свого часу і уваги приділяв патріотичному вихованню підростаючого покоління. Численні зустрічі з учнями, шефська діяльність, розповіді про епізоди війни з використанням фото воєнного часу, участь у тематичних шкільних заходах, військово-спортивних змаганнях, без сумнівів, давали хороші паростки в душах дітей і підлітків.
•    До нині в Залі бойової слави Новодністровського історичного музею зберігається альбом «Ветерани війни і праці – Федір Харлампійович і Любов Марківна Моргуненки», підготовлений учнями СШ № 1 у 80-их роках, а також їхні численні фотографії, як часів війни, так і періоду діяльності ветеранської організації. Незрівняна роль фронтовиків Великої Вітчизняної війни, зокрема подружжя Моргуненків, у тому, щоб не згасала пам’ять прийдешніх поколінь про те, якою ціною завойований мир і тривале щастя жити під мирним небом.
•    Сім’ю фронтовиків Федора Харлампійовича і Любові Марківни, підполковників у відставці, в яких на двох – 19 бойових нагород, знають, поважають і шанують у місті над Дністром. Федір Харлампійович – поважний орденоносець 4 бойових та 13 ювілейних медалей, трудових відзнак – ордена «Знак пошани», медалі «60 років ГОЕЛРО» та «Ветеран праці», а також сучасних високих державних відзнак – ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст., медалі «За мужність». Про них писали і пишуть нариси, вірші-присвяти наші письменники, поети-земляки: Іван Нагірняк, Галина Мельник, Інна Гончар, Дмитро Цілуйко.
Подружжя Моргуненків – незмінний символ Перемоги для новодністровців.
•    Федір Харлампійович у свої сто років гордий тим, що прожив життя чесно, а там, де працював і жив, завжди був мир і зростали нові міста.
Матеріали підготував Новодністровський міський історичний музей

Відомості про нагороди Ф. Х. Моргуненка
(22 відзнаки)
Бойові відзнаки часів ВВв:
• Орден «Отечественная война» – № 1332832
• Медаль «За боевые заслуги» – № 1473594
• Медаль «За победу над Германией» в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.
• Медаль «За победу над Японией», 6 сентября 1945 г.
Ювілейні післявоєнні медалі – 13 шт.
Трудові відзнаки:
• Медаль «Знак Почета»
• Медаль «60 лет ГОЭЛРО»
• Медаль «Ветеран труда»
Сучасні державні відзнаки:
• Орден Богдана Хмельницького, ІІІ ст. – № 53206
• Медаль «За мужність» – № 131063