У глибокій скорботі перед пам’яттю тих, хто боровся за честь, правду і гідність та віддав своє життя за наше сьогодення і майбутнє України низько схилили голови новодністровці у День пам’яті Небесної Сотні на реквіємі «Героям слава вічна, разом і до кінця», підготовленому відділом культури.

Кожне слово, кожна пережита хвилина неодмінно повертали усіх до страшних листопадових подій 2013 року, з яких і розгорівся жах, що покалічив людські долі, заливши столичний Майдан людською кров’ю…Зокрема і під час короткого історичного екскурсу, що провів у своєму виступі Новодністровський міський голова Анатолій Болдашев. Власними судженнями й сучасними паралелями поділився й заступник міського голови, учасник Майдану Анатолій Білоткач.

Кожен із нашої Небесної Сотні мав свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи та сокровенні мрії. Але поклик їхньої душі саме в цей час позвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Крізь неприховані сльози переживали усі присутні українські реалії з відеофільму, за кінокадрами якого під пісню-символ Революції гідності «Плине кача…» поіменно вшанували пам’ять лицарів Майдану – Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя за нашу рідну землю, за чисті й мирні небеса України.

У палаючі буремні дні Майдану кожен свідомий українець і навіть небайдужі й прогресивні іноземці йшли за покликом своїх сердець і робили те, що могли, те, що уміли, і навіть більше: хтось долав опір на передовій, хтось рятував поранених, комусь вдавалося підтримувати харчами, дехто передавав, готував і виходив в ефіри з новинами, а хтось просто дарував сили й натхнення борцям своєю творчістю. Саме про це нагадували присутнім у залі виступи юних вихованців музичної школи Андрія Рябого, Ольги Худиківської, Вікторії Маковій та Іллі Юрчака, котрі зуміли зворушити кожне серце, мимоволі нагадавши й голос інших мелодій, що лунали на Майдані у ту грізну трагічну пору.

До невимовного болю в душі пройняло авторське виконання поетичної присвяти Небесній Сотні Інною Гончар, бо материнський зойк та невпинна молитва були і зостались невід’ємною частиною українського зраненого Майдану…

Тремтіли свічі. У щирій молитві кожен торкнувся пам’яттю священного вогню – частинки вічного, а його світло стало даниною тим, хто навічно злетів в небеса, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Тому так вірилось, що пам’ять про всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Тож на фінальних словах молитви у залі запала особлива тиша, об’єднавши благальні звернення кожної душі воєдино:

Дай нам, Боже, жити вільним життям,

Дай кращу долю нашому народу,

Дай нам єдність, мир і спокій!

Господи! Збережи Україну!

Боже, прийми мою молитву

За Україну, за мир і спокій!

Матеріали підготувала Інна Гончар

Фото - Ліни Лисенко