До нашої редакції на розмову ми запросили трьох новодністровців, яких доля об’єднала дружбою, перевіреною на міцність випробуваннями в зоні АТО. Павло Марценюк, Андрій Лукін та Борис Сазонов за власною ініціативою потрапили до лав армії улітку 2014 року, розпочали службу у Сокирянському прикордонному загоні, де й познайомились і з тих пір не випускали один одного із поля зору, пройшовши усю службу пліч-о-пліч. Після двомісячного навчання разом із Чернівецьким прикордонним загоном хлопців було направлено у перше відрядження – на оборону Маріуполя. Гранітний, Чермалик, Павлополь, Зоря – це була їхня територія відповідальності, там вони пройшли бойове хрещення. Наступним місцем служби був Білгород-Дністровський прикордонний загін, в обов’язки входило патрулювання сірої зони, де також мали місце бойові сутички, виявляли диверсійні групи. Із березня 2015 року місце дислокації – Луганщина, а саме с. Золоте, на КПП якого контролювали переміщення населення, виявляли зброю та боєприпаси, диверсійні групи тощо. Служили і на залізничних вузлах. Останні чотири місяці пройшли у патрулюванні сірого села Катеринівка, де бойові сутички були майже щодня. У кінці серпня хлопці повернулися у Новодністровськ. За два тижні буде рівно півроку, як демобілізовані АТОвці повернулися до мирного життя. Їхня дружба не завершилась, а активна життєва позиція виявилась створенням громадської організації «Біла фортеця», яку очолив Павло Марценюк.
П. Марценюк: Ідею створити спілку підказав голова ГО «Народна сила» Микола Данилюк. Громадська організація утворена для того, щоб ми могли відстоювати свої права та інтереси наших родин. Крім того, нам не байдужа доля рідного міста. Подібних спілок в Україні вже досить багато, у Чернівецькій області Новодністровськ стоїть на першому місці із надання пільг та по активності АТОвців. На сьогодні у нашому місті 11 новодністрвців, які демобілізувалися із зони АТО. Фактично вони і є членами спілки, тому що ми працюємо усі разом. Для досягнення результату наші питання потрібно лобіювати і постійно нагадувати про себе владі.
У березні прийдуть нові хлопці із АТО і їх потрібно буде підтримати та підказати, у які інстанції звертатися для отримання пільг. Ми пройшли реабілітацію самостійно і хочемо допомогти іншим адаптуватися до цивільного життя – повернутися в суспільство та у свою сім’ю. Ті, хто прийшов із війни, озлоблені та неадекватні – і це нормально. Злоба від того, що люди їх не розуміють, це й призводить до конфліктів. Якщо ніхто не може допомогти морально та заспокоїтися душею, людина ходить агресивна, а страждають від цього сім’я і всі оточуючі. Хтось може підлити останню краплю – і станеться кримінал. Щоб запобігти таким випадкам, потрібно підготуватися: передусім держава і місцева влада повинні дати те, що було обіцяно. Учасникам бойових дій пільги передбачені законом, але далеко не всі хлопці-АТОвці отримають такий статус, тому їм повинна бути належна увага саме від місцевої громади: матеріальна підтримка та допомога психолога, як бійцям, так і їхнфм сім’ям, забезпечення робочими місцями.
Ми відчули на собі дію рішення депутатів міської ради про надання пільг: усі хлопці, які перебувають в зоні АТО, не сплачують за комунальні послуги. Але, як тільки повернулися додому, на наступний же місяць нам прийшли квитанції на оплату – це великий стрес для демобілізованих із АТО. Тому ми запропонували, щоб пільги не знімати ще протягом двох місяців.
Б. Сазонов: Так, це мінімальний строк реабілітації. Людина, коли приходить з АТО, вона не може одразу переключитися: у неї ще всі думки та сни про війну. Коли ми повернулися додому, могли зідзвозвонюватися і о 3-ій годині ночі, тому що тиша нас напружувала і спати було просто неможливо.
Наш перший стрес – коли в Одесі ми прийшли за білетами у касу і нам відмовляли в законному праві на пільговий проїзд. І у нас в Новодністровську на автостанції було подібне: якось для того, щоб проїхати за пільговим білетом мені потрібно було 15 хв з’ясовувати стосунки із касиром, доводячи свої права, яка, врешті, погодилась зі мною. То для чого було створювати суперечку?
П. Марценюк: Справа в тому, що, побувавши в АТО, солдат ставить себе вище будь-кого і тут вже є місце для конфлікту.
А. Лукін: Так, не потрібно провокувати, а подібних провокацій дуже багато, тому що люди просто самі не усвідомлюють реального стану справ. Звісно, відправляти усіх чоловіків у АТО не варто – там місце далеко не для всіх. Але для того, щоб зрозуміти психологію бійця повною мірою, там потрібно побувати, при чому не обов’язково на 1-й чи 2-й лінії, вистачить і за метрів 800 «послухати» ворога.
А. Жалюк: В українському суспільстві відбулась еволюція. Два роки тому ми усі були під величезним враженням Майдану Гідності – Небесна Сотня, перезавантаження держави, віра у краще європейське майбутнє. Потім вир подій перейшов у іншу площину і суспільна увага була прикута до окупованого Криму та Сходу. Українці почали захищати територіальну цілісність Батьківщини, поняття «Захисник Вітчизни» набуло реальних обрисів і облич. Згодом частина громадян стала розчарованою: у більшості знизились доходи, а отже – і рівень життя. Фразою «Я при Януковичу краще жив» уже нікого не здивуєш. Врешті, багато хто стомився від постійної наруги та повідомлень про війну з екранів телевізорів. Тим часом у суспільстві з’явився новий прошарок – демобілізовані учасники АТО: люди із іншими психікою і світоглядом, загостреним почуттям справедливості. Це люди, які виконали свій обов’язок перед державою і, як було сказано, почувають себе вищими за інших громадян. Часом це викликає конфронтацію, АТОвцям говорять: «Ми вас туди не посилали. І що з того, що ви там були? А скількох ви там вбили? Чим виміряється ваш внесок для держави?» І виникає суспільна напруга, яку потрібно зменшувати. Можливо, у межах міста ваша громадська організація повинна в цьому відіграти свою роль?
А. Лукін: Це не тільки робота організації. Потрібні такі зустрічі, як ця. Необхідно розповідати про цю проблему через пресу, доносити інформацію до простих людей. Приходить додому солдат, він ще не відійшов від війни, яка йому щоночі сниться, і зіштовхується із державною машиною та бюрократією. Він говорить про себе, а люди – про себе. Вони один одного не розуміють і не чують, виникають конфлікти.
Я не вважаю себе героєм, тому що був в АТО. Я туди йшов заради своєї сім’ї та близьких. Це обов’язок передусім перед собою і своїми рідними, державою. І ми його виконали. Для того, щоб зрозуміти «Чому так?», потрібно просто там побувати і побачити все на власні очі. Є така приказка – ситий голодному не товариш.
А. Жалюк: Так, це проблема гібридності війни, про що Павло говорив у своєму виступі на грудневій сесії міської ради. Друга світова зачепила фактично все населення, тому і було значне взаєморозуміння і підтримка. Адже, надаючи допомогу бійцям, люди сподівалися, що і їхніх рідних десь підтримають. Дійсно, на мирній території, у теплі і ситості, ми не відчуваємо війни, яка відбувається в державі, кожен живе своїм життям. Сьогодні навіть, якщо спитати пересічних громадян, для чого хлопці перебувають на Сході, мабуть, не всі зможуть дати чітку однозначну відповідь.
Б. С.: Ми йшли туди для того, щоб ворог не прийшов до нас додому. Не дай Бог, метрів за 800 почнуть стріляти, тоді люди зрозуміють все. У першу чергу, я йшов воювати не за державу, а за своїх рідних – маму, племінницю, похресницю, щоб вони нормально жили, аби тут не гриміли постріли. Ми йшли туди добровільно, а не за статусом Учасник бойових дій, зарплатою чи пільгами. І коли звідти приходиш, а тобі починають задавати запитання: «Чому ти туди йшов і скількох убив?» – це реально шокує.
П. М.: Для солдата немає слова «вбив». Ворогів не вбивають, це називається захистом держави, а вбивають беззбройних людей.
А. Ж.: У частини громадян є думка, що воюють десь там далеко. Що це все політика і навіть, не замислюючись, можуть підтримувати ворога, купляючи продукцію російського виробництва, слухаючи музику виконавців, які відверто підтримують загарбницьку путінську політику і подібне. Класики, звісно, не винні, але вважаю, що потрібно виявляти вибірковість і принциповість у тому, що ти купуєш, читаєш, слухаєш чи дивишся по телевізору, бо ж інформаційна складова є надзвичайно важливою у подібних конфліктах.
А. Л.: Це складне питання. Націоналізм, він хороший, але, головне, не перегинати палиці. Ми служили і з болгарами, і гагаузами, молдаванами, мадярами, поляками і румунами – не важливо, якою мовою вони розмовляють, що читають. Але, якщо вони живуть в Україні, повинні працювати в її інтересах. Кожна людина має право читати чи дивитись те, що вона хоче. Але, з іншого боку, в російській культурі є частка пропаганди: наприклад, які у них суперправоохоронні органи і суперзброя. Я в дитинстві теж любив дивитися фільми про Рембо, але, коли пішов у армію, все виявилось зовсім по-іншому. Покажіть правдиве кіно про українську армію, про реальну ситуацію, про нову поліцію, хоч, може, у них не так все одразу виходить, про наших прикордонників, про артилеристів, у яких вони умовах проходять службу. Давайте пропагувати наше.
П. М.: Для громадянина, який ніякого відношення до війни не має, найкраще ситуацію пояснить сім’я солдата. Хоч у них немає зброї в руках і вони живуть на своєму місці, їх існування вже не таке, як раніше, рівень їхнього патріотизму значно вищий. Із їхньої громадянської точки зору їм легше пояснити ситуацію будь-якій людині.
Раніше армія була закритою темою. Сталася війна, хто туди пішов? Звичайні громадяни, які побачили ситуацію зсередини: до якого стану була доведена армія. Мені командир часто дорікав, чому я постійно виступаю і усім незадоволений. На що я йому відповів, що я – звичайний громадянин, котрий жив своїм життям, мав свою професію і справу. Мене сюди покликала держава – і що я бачу: тебе, твоє командування і те, що ви понаробляли. Якщо народ прийшов в армію, значить він її змінюватиме і контролюватиме із середини.
А. Ж.: Державою на армію зараз виділяються чималі кошти. А де гроші, там корупція, яка, здається, вже стала нашою невиліковною хворобою. Але ж її потрібно викорінювати…
А. Л.: У корупції винні не тільки верхи, а й саме населення. Якщо приїжджають волонтерські машини, а керівництво говорить – здавайте речі у склад та візьміть на облік, ніби це закуплено за державні кошти – схема очевидна. Але добре, що є такі хлопці, які можуть сказати «не буде так», і щоб іншим вистачало мужності їх підтримати та заперечити генералу чи полковнику. І тоді відбуватиметься очищення армії з середини. Люди повинні вміти говорити «ні».
А. Ж.: У Новодністровську невелика група людей – 20-50 осіб із принциповою позицією – може впливати на ситуацію, на життя міста, з їхньою думкою вже рахуватимуться. Ваша організація може щось змінити на краще.
П. М.: На першій установчій сесії Новодністровської міської ради VІІ скликання я попередив владу, що ми будемо її контролювати. На кожному засіданні буду присутній я або хтось із хлопців. Тобто буде постійна причетність до влади. Я як член виконкому маю право вимагати звіт про виконану роботу у будь-якого чиновника, вони це усвідомлюють. Нам відомі деякі корупційні точки та схеми, ми будемо їх викорінювати.
А. Л.: Так воно і є насправді, громадські організації дуже потрібні і корисні.
П. М.: Я вже неодноразово чув від людей: «Хлопці прийдуть із АТО – і наведуть тут порядок». Ми робитимемо те, що вважаємо правильним і потрібним зі своєї точки зору. Ми не збираємось годити всім. Сидіти тут на дивані і чекати, щоб хлопці привезли хороше життя, що вони тут усім голови повідривають. Ніхто цього робити не буде.
А. Ж.: Далеко не всі АТОвці є із правильною життєвою позицією. Дехто їде туди, відверто кажучи, замолювати свої гріхи, бо, прийшовши із зони АТО, він отримує статус «героя-захисника».
П. М.: Це такі ж люди, які були до того. Якщо вони раніше зловживали алкоголем або чимось іншим, то армія не змінює їх докорінно. Є, звичайно, хлопці, у яких загострилось відчуття справедливості і вони борються за щось краще. Але ми не дозволимо, щоб хтось у місті ходив і майку на собі рвав, бо він «сєпарів мочив» і всі навколо мають бути йому зобов’язані. Тут буде нова перевірка. Вступаючи у спілку, кожен писатиме заяву, у якій одним із пунктів буде – «Зобов’язуюсь брати активну участь у громадському житті». А там вже буде видно, хто на що здатний.

Подякувала за розмову Анастасія ЖАЛЮК