Тільки тоді станеш людиною,коли
навчишся бачити людину в іншій.
О.Радищев
У моє рідне село неквапливо та невпевнено заглядає весна.Тішать око набубнявілі бруньки бузку та смородин, ваблять ніжним запахом первоцвіти… А ранком тішать веселою бесідою птахи. Як тут усидіти вдома! Недільною дниною прямую до сивого Дністра.
Теплий вітер віє прямо в обличчя, переливаються води Дністрові і дрібними голубими хвилями біжать до берега – це праворуч. Глянувши наліво, бачиш воду смарагдову, адже на неї впала тінь дерев, що, густо скупчившись упереміш із стежками, схилами та підйомами утворюють яр. Стоїш, милуєшся цією красою і наче чуєш Івана Нагірняка, який спокійним і по-чоловічому гучним голосом каже: «Озирнися з Гострої Скали» (таку назву має його книга). Іще раз оглядаюся, наче очима фотографую цей безмежно гарний краєвид, і ховаю глибоко в серці.
Повертаючись додому, заходжу на новий цвинтар, який неподалік Гострої Скали. Знаходжу могилу Івана Семеновича Нагірняка. Вдумливі спокійні очі ніби вітаються зі мною. 25 березня Івану Семеновичу виповнилось би 68… А його вже скоро три роки немає поряд.
Г. Сковорода у своєму вченні про світобудову казав, що кожна людина – це мікрокосмос. Дивно, як у мікросвіті Івана Нагірняка переплелись ліричні поезії й реалістичні новели, романтичні оповіді й гостросюжетні драми, нариси про земляків-односельчан і журналістські роботи… І в усіх своїх починаннях був однаково майстерним до себе і до слова.
Іван Нагірняк залишив нам у спадок «Новодністровськ засвічує вогні», «Мелодія давньої юності», «Прозріння», «Світло з людських долонь», «Долі врожаями колосяться. До 40-річчя заснування Сокирянського вищого професійного училища», «Стежки крізь серце», «Жіноча доля», «Відлуння незабутніх стріч», «Сповідь», «Озирнися з Гострої Скали», «Окрилені долі»,  «Енергія», «Таїнство світлого празника. Вчора, коли ми були малі...», «Таїнство світлого празника», «Перевесло». Він – співавтор книги «Душі і серця зоря висока: штрихи до портрета письменника, голови Чернівецької обласної організації НСПУ Василя Васкана».
У його творчості кожен може знайти щось своє. Мені, наприклад, дуже подобаються його оповідання та новели, бо вони так просто і від душі написані, що можна перечитувати безліч разів. Кажуть, що краса – у простоті, і дійсно. Ця простота написання, діалекти нашої місцевості заворожують. У більшості письменників герої є видуманими, але в Івана Нагірняка навпаки: вони – поруч із нами. Ось так ідеш і вітаєшся з персонажем улюбленої новели чи оповідання. А іще письменник був великим патріотом. Його боліла доля України, він любив своє рідне село, кожну його вуличку, хату, садок. Тому і персонажами твору є ті, хто жив поруч із ним, це ті, з ким і сьогодні може привітатися читач. А деякі герої драматичних творів продовжують жити на сцені у постановках аматорських колективів Сокирян, Заставни, Ломачинець (драми «Пастушок на літо», «Гнат Перевесло», «Жіноча доля», «Батьківська хата»).
Вертаючись додому з Гострої Скали, минаю дачний будинок письменника. Пригадую, як завжди привітно і зацікавлено розпитував Іван Семенович з дружиною Євгеною Семенівною про родинні справи, про здоров`я рідних. Зринає ще одна назва його збірки – «Відлуння незабутніх стріч»…
Хороші люди завжди залишаються жити у нашій пам`яті. Хочу, щоб цей мій невеликий образок став свідченням шани і поваги незабутньому землякові – Івану Семеновичу Нагірняку.

Іванка ГАЙДЕЙ, с. Ломачинці