БІЛЬ...
Вони ще в надії стояли без зброї... -
Змілілий тиран автомат взяв до рук.
В них вихід один: готувати "коктейлі",
Щит був дерев'яний і розібраний брук...
А снайпера постріл конкретний і точний -
Проллялась бруківкою крові ріка...
Й стривожені бідної матері очі,
За сина молитва і... серцебиття.
Застигла сльоза, стала каменем в оці.
Забризкана кровію правди стезя.
І духу відважність в смертельній толоці,
І стогін, і біль на колючках вінця...
Якою ціною нам правда дісталась!
Як боляче нам хоронити синів!..
Мої українці, пильнуймо, гуртуймось,
Славімо героїв кривавих цих днів!
Галина Мельник, 23.02.2014р.

∗∗∗

Небесній Сотні
Молились нишком матері
В зимове висмалене небо –
Майдан безсилий вже горів
І божеволів сам від себе.

Молились слізно матері
Без сліз навколішки до Бога,
А лютий люто на поріг
Ступав уже крізь їхній стогін.

Молились вранці матері,
Удень із відчаєм, щоночі,
А в Берегині угорі
Калина плакала пророче…

Молились вголос матері,
Захрипли вщент від тої рани,
Бо хижий птах о тій порі
Смертельно вразив по Майдану.

Молились поряд матері…
Згорала правда незворотньо –
В жовтоблакитті прапорів
Злітала ввись Небесна Сотня.
Інна ГОНЧАР

∗∗∗
Від майдану до..сьогодні.

Ми пішли на війну, коли
Завтрашній день був непевний,
Та й яке буде завтра,
Не знав і не відав ніхто.
Зброю взяли до рук
Чи даремно..., а чи не даремно,
Своїх рідних обняли
Й у Вічність зробили крок.
Крадькома прочитали
Просту і коротку молитву,
Щоби мама не бачила,
Втерли скупу сльозу
І в костюмах весільних
Ми ту розпочали битву,
Що триває ще й досі...
Ми наче пішли за межу.
На руках мозолі
Від важкої холодної зброї,
Та і очі червоні
Сльозяться від вітру й дощів.
Ми -- прості українці
Й не думаємо, що герої.
Просто ми не допустимо
В хату свою ворогів.
Рідний бронежилет,
Камуфляж, каска й берці
З тілом наче зріднилися,
Наче навічно зрослись.
Вічна туга в очах
І шрами від болю на серці.
Ми не ті вже, що були,
Не ті, які були колись.
Ви спите у теплі
І за вікнами вечір спокійний,
І не чутно гармат,
Не обтяжує вас патронташ.
І, напевно, не Бог
Розпочав і придумав всі війни.
Нам домівкою стали
Окоп і холодний бліндаж.
Як же рани болять!
А ще більше душа кровоточить
За своїх побратимів,
Що загинули в битві страшній...
Як?! Питаю вас, як
Подивитись у мамині очі
І сказати..., що син її
Вже не вернеться звійни?..
Як сказати дитині,
Що батька додому чекає?!
І дружині, яка
Не діждеться кохання своє?...
Ця війна ненажерлива
Косить і жне, відбирає
Без розбору,
Вбиває і кров людську п"є.
Поясніть! Як же так?
І допоки нам ще воювати?!
Ми ж не воїни вічні,
Ми хочемо в мирне життя!
Але був у нас вибір:
І вирішили ми обрати
Бій за рідну країну,
За наших дітей майбуття.
1.02.-20.02.2019
(С) О.Богуцька