«Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали із печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський мотлох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?»

Такими віршованими рядками узагальнює поет–очевидець спогади всіх тих, хто пережив це страшне лихо у далекі 1932-1933 роки.

Жахливі історії у своїх спогадах про голод, спрямовано створений в Україні попри усіх законів людяності, відображено у багатотомній «Національній Книзі Пам’яті жертв голодоморів 1932-1933,1946-1947 років в Україні». Читати це без сліз неможливо…

Неможливо й недооцінювати сумну статистику голодомору:

• У період 1930-1933 рр. селянство в Україні складало 80% всього населення республіки, з них – українців 83-87%.

• Насильними методами колективізації та розкулачення знищено 352 тисячі одноосібних господарств, в яких мали роботу більше 1,5 млн осіб.

• Зерно, вилучене у колгоспів за ціною 90 коп. за пуд продавалося через робітничі кооперативи по 45 крб!

• У Росії один пуд хліба коштував 10 крб, а в Україні – 80 крб! (та ще й не було його в продажу…)

• Доведені для України плани хлібозаготівлі у 1930-1932 роках були непомірними (365-400 млн пудів). Різними методами режим влади витиснув у селян менше 50% від плану.

• На фоні 3 млн голодуючих в Україні, у першому півріччі 1932 року від голоду загинуло 150 тисяч селян.

• Унаслідок масових репресій у жовтні 1932 року засуджено 2850 осіб, а в листопаді – 14230, з яких 31 засуджений до вищої міри покарання.

• Ще взимку 1932-1933 рр. хліба зо всім не стало… Весна 1933 року – пік голодомору, очевидні вже мільйонні жертви…

• Кількість жертв голодомору в Україні за різними дослідженнями різні: від 4,5 до 10 млн осіб.

• Найвища смертність від голоду (50%) серед дітей. У травні 1933 р. кількість дітей в дитбудинках зросла у 2,2 рази, 300 тисяч безпритульних дітей з’явилося лише в Київській області. У вересні 1933 р. за шкільні парти в Україні сіли лише 50% учнів попереднього періоду навчання.

• На «чорні дошки» було занесено 82 райони або 25% адміністративної території України із населенням біля 5 млн. осіб.

• Згідно із карним законом про охорону соціалістичної власності (в народі – «Закон про п’ять колосків») на початок 1933 р. було засуджено близько 55 тисяч осіб, з них 2 тисячі розстріляно.

• Дискримінаційне викачування хліба з України: план хлібоздачі на січень 1933 р. – 62,5 млн пудів, або 67% із 94 млн для всього СРСР!? В період масового голоду!?

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона повинна завжди об’єднувати всіх нас, сучасників однією історією, одними спогадами, однією біллю, однією надією. Адже і нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям.

Щороку в останню суботу листопада, а нині це 24 листопада, оголошується Всеукраїнська акція «Запали свічу…» пам’яті жертв голодомору, до якої долучається кожна свідома родина України. Пам’ятаймо про цей час, в загальнонародній ватрі запалімо й свою свічу пам’яті… 24 листопада о 16-00 год.

Матеріал підготовлено Галиною РАЗГОНЮК, директором міського історичного музею